Грушевський М. С.

В університетській справі / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.. – Львів: Видавництво "Світ". – 2005. Т. 3. – C. 83.

Вперше опублікована в газеті: Діло. – 1910. – 1 червня (19 трав¬ня). – № 120. Підпис: Михайло Грушевський.

Подається за першодруком.

Стаття належить до циклу публіцистичних виступів М. Грушевського в справі самостійного українського університету у Львові, провідником якої він був. Див. коментар до статті "Утраквізація чи розділ університету?". Написана в період полагодження справи парламентським шляхом. Чутки про підготовку в міністерстві проекту щодо визнання Львівського університету винятково польським змусили українських послів виступити з протестом. Активізувалися і студенти. Стурбований перспективою нових заворушень, віденський парламент почав переговори з українськими парламентськими послами. 18 і 27 травня 1910 р. президент міністрів барон Бінерт скликав конференцію, на яку запросив К. Левицького і О. Колессу та звернувся з проханням заспокоїти студентів. Український парламентський клуб послав у Львів делегатів, яким вдалося зупинити студентів обіцянкою полагодити справу через парламент. Преса повідомляла про підготовку рескрипту про відокремлення українських кафедр. А вже рівно через місяць після виходу статті М. Грушевського, 1 липня 1910 р., студенти зберуться на віче та ухвалять боротися найрадикальнішими способами. В цей день був смертельно поранений А. Коцко, сотні українських студентів заарештовано.

Додатком до статті редакція подала коментар заступника голови Українського парламентського клубу К. Левицького, який упродовж 1907–1910 рр. брав безпосередню участь у спробі вирішити справу заснування самостійного українського університету парламентським шляхом: "Отсих кілька слів проф. Грушевського, призначених під розвагу всіх інтересованих, виходить в значній мірі з нерозуміння справи в тій формі, як єї поставили наші посли парляментарні, хоч університетська справа доволі ясно і докладно була представлена хочби на сторінках Діла. Тому, аби не допустити до шкідливого баламучення нашої суспільності в університетській справі, уважаю потрібним подати кілька слів пояснення до побоювань, висловлених у попередній статті.

Зосібна констатую, що український клюб парляментарний зайняв таке становище, що признання польського характеру нинішньому університетові Львівському може наступити аж тоді, коли буде утворений наш самостійний українсько-руський університет у Львові. Блудне є, отже, впевнювання, мов би наш клюб парляментарний уже вдоволився самою обіцянкою цісарського розпорядження.

Так само блудне є твердження, мов би ми згодилися на те, аби вилучені українські катедри полишились в комірнім польського університету, так як змагання українського парляментарного клюбу іде до того, аби з українських катедр відразу утворено автономне тіло університетське.

Вкінці заявляю, що наші посли добре розуміють серйозність своїх зобов'язань перед усею суспільностию і перед молодіжию університетською та з огляду на вагу справи не злакомляться на якісь тіні уступок, але доложать усіх заходів, аби створити поважну підойму в культурнім розвою українсько-руського народу. Та до наших трудних заходів в отсій, преважній справі, потребуємо довір'я, вирозумілості і щирої розваги усеї нашої суспільності".

З приводу цього пояснення М. Грушевський направив 13 червня (31 травня) 1910 р. до Українського парламентського клубу у Відні на ім'я Ю. Романчука листа, в якому назвав коментар К.Левицького "грубою відповіддю" (Кухар В. Листи М. Грушевського з фонду Ю. Романчука ЦДІА України у Львові // Український історик. – 2002. – ч. 1–4. – С. 470).

Грушевський, М. С.