Грушевський М. С.

До питання про правно-державне становище київських князів XV в. : Дві грамоти в[еликого] кн[язя] Казимира з часів київського князя Олелька / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво "Світ". – 2004. Т. 6. – C. 301–304.

Публікується за виданням: Грушєвський М. До питання про правно-державне становище київських князів XV в. Дві грамоти в[еликого] кн[язя] Казимира з часів київського князя Олелька // ЗНТШ. – Львів, 1899. – Т. ХХХІ–ХХХІ1. – С. 1–4. Передрук зі збереженням первісної пагінації: Розвідки і матеріали до історії України-Руси. – Львів, 1902. – Т. 4. Коротку анотацію цієї статті німецькою мовою див.: Hrusevskyj М . Zur Frage über die staatrechtliche Stellung der Kijever Fürsten des X V Jahrh. / / З Н Т Ш . – Львів, 18 9 9 . – T . X X X I –X X X II. – C. 17.

Автограф зберігається у: ЦДІАУК. – Ф. 1235, оп. 1, спр. 200, арк. 5–9 зв. Питання, підняте М. Грушевським у цій документальній публікації, ще й досі не дістало задовільного вирішення через обмеженість джерельного матеріалу, яким оперують дослідники. Найвизначніший дослідник цієї доби П. Г. Клепатський не погодився з висновками Грушевського, вказавши на те, що наведений ним факт має поодинокий характер, і протиставив йому інший випадок, коли князь Семен Олелькович, розгнівавшись, позбавив київських бояр Доротнчів їхньої спадкової “отчизни”, через що вони були змушені переселитися на Волинь (див.: Русская историческая библиотека. – СПб, 1903. – Т. 20. – Ст. 1190–1192; Клепатский П. Г. Очерки по истории Киевской земли. – Одесса, 1912. – Т. І: Литовский период. – С. 72–74). Звернемо також увагу на обійдений увагою науковців документ – надрукований майже століття тому декрет Сиґізмунда НІ (1613 р.), де згадуються два “листи” Казимира: перший, "писаный до князя Александра Володимеровича, абы земли у воеводстве Киевском над рекою Ушею лежачие Гриню Пашиничу и Макару Волковичу привернул (передав – О. Р.)”, і другий, з підтвердженням цього надання (Архив Юго-Западной России. – К., 1907, – Ч. 8. – Т. 5. – № 150. – С. 388–389). Характерно, що дати видачі цих “листів” (19 травня і 24 вересня 1453 р.) і документів зі справи Івашка Юршича (19 травня і 21 вересня 1453 р.) майже збігаються. Відтак, є підстави говорити про колективне звернення до Казимира кількох київських бояр, покривджених Олельком. Організація такої “депутації” вказує нате, що йшлося, найвірогідніше, про одиничний випадок, і втручання великого князя литовського у київські справи не мало регулярного характеру. До того ж у прикладі, наведеному Грушевським, Олелько лише з другого разу виконав Казимирову волю; тож, очевидно, на теренах свого князівства він почувався як цілком самостійний правитель.

Попередній перегляд:

Джерело публікації: Грушевський М. С. Твори. Т. 6 (2004)

Грушевський, М. С.