Грушевський М. С.

"Між зорями, між світами...” / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво "Світ". – 2011. Т.12. – C. 67 - 68.

Вперше опубліковано під назвою «Любов. Тема з Платонового “Пира”» за підписом М.З. у журналі “Зоря”: 1896. — Ч. 10. — С. 187, з деякими відмінностями від оригіналу. Найпомітніші з них: перший рядок звучить: “Між зоряними світами”, також у публікації змінена черговість рядків — 33–36-й стоять після 37–40. Подається за автографом: ЦДІАК України. — Ф. 1235. — Оп. 1. — Спр. 260. — Арк. 102, а не за першодруком, оскільки не маємо свідчень про участь автора в підготовці вірша до публікації. Є підстави вважати, що текст був відредагований без відома М.Грушевського. Підзаголовок, який з’явився у публікації («Тема з Платонового “Пира”»), називає джерело основного мотиву вірша — це інтерпретація поглядів Платона на проблему людських взаємин, зокрема кохання. Один із діалогів Платона — “Бенкет” (“Пир”) присвячений якраз цьому питанню. Назва діалогу походить від того, що міркування його учасників розгортаються на бенкеті в драматурга Агафона. Платон стверджував, що пошук Любові — одна з найдревніших проблем людства. Згідно з його вченням, багато тисяч років тому, коли Бог сотворив світ, людські душі стали розділятися, поки не стали тисячами тисяч душ, які живуть на землі. Ці розділені душі відчували втрату чогось важливого, наче кожній з них бракувало половини. Це поняття лежить в основі вчення про “душі-близнюки” і про значення Любові як потреби кожної людини зустріти те, що колись було його частиною, а тепер втрачене. Таким чином, кохання трактується як пошук втраченої єдності, пошук гармонії протилежностей і гармонії подібності. Протилежностей — тому що всім нам не вистачає половини, а подібності — через духовну спорідненість, адже якщо дві душі колись були одним цілим, то вони мають потребу зустрітися знову. Правда ж Любові полягає в тому, щоб, по-філософськи трактуючи її, бачити за тілом душу, за минущою красою — вічну красу чеснот, добродійності й ідеї.