Грушевський М. С.

Загублений вік / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво "Світ". – 2011. Т.12. – C. 75 - 128.

Перша публікація — за автографом: ЦДІАЛ України. — Ф. 401. — Оп. 1. —Спр. 56. — Арк. 24, 69–149. Час написання: 29 липня — 3 вересня 1884 р. Датуємо на підставі записів автора: передмова до повісті підписана 29 червця р. 1884, на арк. 104 (тобто приблизно на середині тексту) М.Грушевський проставив дату 19 серпня, на арк. 110 зв.: 20 серпня, а в кінці рукопису: Кінець і Богу слава. Року Божого 1884 н[евільного] ж[иття] У[країни] 230, Жовтня 3 дня ранком скінчав я повість цю у город[і] Владикавказі. Мих. Заволока. Як було зазначено вище, у цей період М.Грушевський деякі місяці називав інакше, ніж прийнято тепер. Червцем він називав липень, назва місяця серпня не змінилася, натомість жовтнем автор іменував сучасний вересень. Такі назви були властиві мовленню українців Придніпрянщини ХІХ ст. Ось що з цього приводу писав Б.Грінченко: “Жовтень — Сентябрь. С этим значением в словарях Левченка, Уманця і Спілки, Тимченка, в “Основе” 1862, № 9, в новейших календарях [...]. У галичан — октябрь, а для сентября у них — вересень. Желех”. — Словарь української мови / Зібрала редакція журнала “Кіевская старина”. Упорядкував, з додатком власного матеріялу, Борис Грінченко: У 4 т. — Т. 1. — К., 1907. — С. 488. Згаданий словник Левченка (Левченко М. Опыт русско-украинского словаря. — К., 1874) якраз і був для юного М.Грушевського одним із підручників рідної мови, про що є згадка у його щоденнику (Грушевський М. Щоденник (1883–1884) // Київська старовина. — 1993. — № 5. — С. 22). Текст автографа має низку помилок і неточностей в іменах дійових осіб та місця дії: наприклад, село, в якому довелося працювати головному героєві, спочатку назване Куцорилово, а далі — Безпешне; мати Пархіменка Горпина Карповна, а на с. 8 — Явдоха Карповна. Це свідчить про незавершеність роботи автора над твором. Готуючи це видання до друку, ми уніфікували імена й назви, обравши частіше вживані. Лише в кількох випадках, коли автор мав намір дописати героя по батькові, але не зробив цього, залишивши багато крапок, нам доводиться також задовольнятись крапками.