Грушевський М. С.

Бідна дівчина / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво "Світ". – 2011. Т.12. – C. 284 - 294.

Перша публікація — Степ: Херсонський белетристичний збірник. — Спб., 1886. — С. 315–337. Підпис — М.Заволока. Астрахань. Інші джерела тексту: 1) чорновий автограф (чорнилом та олівцем): ЦДІАК України. — Ф. 1235. — Оп. 1. — Спр. 261. — Арк. 68–83. Авторська дата — 7 серпня 1885 р.; 2) публікація у виданні: Грушевський М. Оповідання. — К.: Вік, 1904. — С. 21–43; 3) публікація у виданні: Грушевський М. Під зорями: Оповідання, начерки, замітки, історичні образи. — К.: Рух, [1928]. — С. 39–58. Подається за останнім вказаним джерелом. Датується початком серпня 1885 р. Про цей твір, другий з двох опублікованих у молоді роки М.Грушевського його літературних творів, є чимало згадок у листуванні й мемуарах автора, які подають інформацію про мотиви створення і витоки оповідання “Бідна дівчина”. У листі від 26 грудня ст. ст. 1885 р. І.Нечуй-Левицький повідомив М.Грушевського, що Д.Маркович готує збірник “Степ”, і подав точну адресу редактора, запропонувавши переслати для збірника “невеличке оповідання” (Листування... — Т. 3. — С. 36). У листі за січень 1886 р. М.Грушевський відповів І.Нечуєві: «Марковичу я послав одне оповіданьце, завбільшки з Джугура — “Бідна дівчина” — фабула небагата, та що маєте робити, досі я мало вважав на фабулу, як і самі трохи бачили...» — Листування... — Т. 1. — С. 42. Збереглася недатована чернетка листа М.Грушевського до Д.Марковича, висланого разом з рукописом твору, де молодий автор писав: “На суд Ваший посилаю оце оповідання своє, чи не вподобаєте єго й не приймете у свою хату...” — Листування... — Т. 1. — С. 51. Відповідь Д.Марковича датована 26 січня ст. ст. 1886 р. Подякувавши за оповідання, він попереджав, що “Бідна дівчина” навряд чи увійде до першого ви- пуску “Степу”, тому що, мовляв, збірник повністю сформований, але є надія на випуск наступних томиків збірника. Одразу зауважимо, що наступних випусків не було через цензурну заборону. Цензура також заборонила кілька творів з першого випуску, тому обсяг альманаху став надто малим, і упорядники змушені були додати деякі матеріали, в тому числі й оповідання М.Грушевського. Цензурний дозвіл на оновлений склад збірника був даний у листопаді 1886 р., але на звороті титульного аркуша книжки вказано дату першого дозволу: 1 листопада 1885 р. Д.Маркович запропонував низку змін і поправок у тексті “Бідної дівчини”: «Чи у першому, чи у другому томі надрукуєм, а все тра буде на Ваше оповідання покласти редакторський карандаш. По-моєму, послідня сцена овсім лишня, вона тілько, як по-руськи кажуть, “уничтожает впечатление предыдущей”, воно виходить так: перше намальован (і добре) гарний малюнок, а послідня [сцена] підписує єго. Навіщо підписувать, хай сам читатель дойде своїм розумом, яке то життя. Далі є фізіологічна неправда: після отрути фосфором чоловік не пада зразу і не вмира той час, а живе, ходить, і через кілька годин починається мука, а умира через день і два, а мені случилося бачить, що й через тиждень. [...] Деякі слова тра буде виправити, але це пуста річ. Напишіть, чи згодитесь на таку поправку, чи ні. [...] Якщо хутко одповідасте, то, може, поспіє у 1-й том». — Листування... — Т. 3. — С. 64. Звичайно, М.Грушевський відгукнувся якнайшвидше — 8 лютого ст. ст. 1886 р.: «Вельми радію, що зійшлися наші думки лагідне: виправляючи оповідання, я й сам чув, що кінець до оповідання не держиться й тим зоставив єго, що мав на думці, може кому инче здастя. Через се ріжте. Але щодо смерти, то, здається, помилились Ви. Не черкнувшися лікарства, я й боявся описувати смерть — дівчина в мене зомліла після усієї турботи. Через се поставте “многоточіє” й годі — кінець дізнає усякий очевидячки й приписувати нічого, мені здається, не треба. [...] До мови теж- таки я не дуже добірний. Виправте, як де часом помилився, але не попустіть русизмів та мудрувань á la галицьке письменство, прошу». — Листування... — Т. 1. — С. 51. У листі від 24 березня Д.Маркович повідомив, що “Бідну дівчину” разом з іншими творами надіслано до цензури. «З Вашого оповідання викинуто кінець (од слова “кілька свішників” — й досі не розуміємо, що то за свішники? Вибачайте, думали, що ліхтарі, а уже пізніще зрозуміли, що то зроблено зі слова “світло”, себто “просвітителі”. Звісно, ми люди темні — де ж єго зразу розбереш!); слова “репнула”, “гепнула”, “сопла”, хлопець до дівчини “приткаєця”, “засапана”, жінку “попсовав” et cet. [...] Далі повикидані такі слова, яких ми не знали, не чули і не могли ніяк прочитати у Вашій рукописи. Коли забажаєте удруге нам прислати, то прошу переписати так, щоб можна було читати, бо справді, тілько мука». — Листування... — Т. 3. — С. 66. Рукопис, пересланий Д.Марковичу, невідомий, але зберігся чорновий автограф оповідання “Бідна дівчина”, за яким вдалося реконструювати первісний варіант цього твору (див. “Додатки” у цьому томі). Як сприйняв М.Грушевський критику, дізнаємося з його листа до І.Нечуя- Левицького від 3 квітня ст. ст. 1886 р.: «У “Степ” послав я був оповідання. Маркович прийняв, тільки утяв (се до ладу, я й сам думав), багато попереміняв й до того посміявся, нівроку сказати, солоненько з моєї мови [...] Гострого видно, се справді, тільки не варт, здається, було коло мене його гострити. Ну хай се на користь, й посміх, й покрик. Се тілько дало знати, що не всі такі прихильні, як Ви». — Листування... — Т. 1. — С. 44. У пізніших “Споминах” М.Грушевський детально розповів про обставини написан- ня оповідання “Бідна дівчина”: «По довгих роздумуваннях і перебираннях можливих сюжетів я рішив використати те, що знав з батьківської практики про тяжке життя самітньої учительки на селі віч-на-віч з здеморалізованою сільською адміністрацією. Я зв’язав сю тему з мотивом трагедії життя некрасивої дівчини, котрій нема місця в житті, в очах усіх вона вперед уже тільки “бідна дівчина”, нещасна, “обреченна” істота, що ніякими подвигами, ніякими внутрішніми скарбами свого змісту не може нагородити сієї природної хиби. [...] Особливі старання приложив, щоб обгострити враження моменту самогубства. Мав побоювання, чи не впав в дешевий сентименталізм. Чи не відбився на моїй концепції кінець Флоберової “Боварі” [...]. Не хотілось іти пробитими стежками, чужими слідами, хотілось дати щось оригінальне: я ж серйозно тоді думав про свою белетристичну роботу. [...] Се було друге з ряду моє оповідання, що появилося в друку. Рецензент “Киевской Старины” відізвався з похвалою про психологічну сторону, але у мене все-таки лишилися сумніви щодо його вартості: я менше був певен його, ніж першого оповідання». — Гру- шевський М. Спомини // Київ. — 1992. — № 2. — С. 122. Цікаво, що такі відчуття автора повністю співпали з оцінкою І.Франка, висловленою ним у рецензії на “Степ”. Пам’ятаючи сильне позитивне враження від оповідання “Бех-аль-Джугур”, Франко говорить про М.Заволоку як про “молодого, але незвичайно талановитого автора”. Однак з приводу “Бідної дівчини” критик зауважив: “Задум досить звичайний, ціла річ, на мою думку, не дуже добре умотивована і недостатньо художньо змальована”. — Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 27. — С. 116. Згадана вище рецензія: В.Я. [Ястребов В.]. Степъ. Херсонськый беллетристычный сбирнык. 1886. // Киевская Старина. — 1887. — Т. 17. — № 1 (Январь). — С. 162–164 — була, справді, досить доброзичливою. «Рассказ М. Заволоки “Бидна дивчина” с большой правдой и даже с известной тонкостью изображает душевное со- стояние девушки, народной учительницы, дочери пьяного чиновника, забитой, запуганной и некрасивой, в момент, когда она решается покончить жизнь самоубийством. Впрочем, язык этого рассказа не лишен искусственности и потому тяжел...» (С. 162–163). На цьому, однак, історія тексту оповідання “Бідна дівчина” не завершується. Коли у 1904 р. видавництво “Вік” готувало до друку збірку М.Грушевського “Оповідання”, С.Єфремов писав у листі від 29 квітня ст. ст. 1904 р.: «Посилаю разом 1-й аркуш Ваших оповідань для коректовання. Зверніть увагу на “Бідну дівчину”: переписувач, очевидно, дечого не розібрав тай попропускав слова; хотів був я повставляти по тій редакції, що була в “Степу” друкована, та постеріг, що оповіданнє перероблено. До того ж у “Степу” сила коректурних помилок і держатися того тексту небезпечно». — Листування... — Т. 3. — С. 211. Таким чином, з цього листа маємо відомості про те, що для набору збірки 1904 р. М.Грушевський подав чистовий рукопис оповідання “Бідна дівчина”, який дещо відрізнявся від першодруку. На жаль, нині цей автограф невідомий. Мабуть, через те, що почерк автора був нерозбірливий, цей рукопис дали комусь для копіювання, але переписувач не зміг усього правильно відчитати. На щастя, автор мав змогу допильнувати цю публікацію: листування наступних кількох тижнів переконливо свідчить, що М.Грушевський брав безпосередню участь у підготовці збірки “Оповідання” до друку — вичитував коректуру, вказував на порядок розміщення творів. При цьому він, очевидно, вносив дрібні правки у текст, а оповідання “Бідна дівчина” подав у новому, порівняно з першодруком у “Степу”, варіанті. Цей же, поновлений варіант друкувався за участю автора і у виданні 1928 р. “Під зорями”. При цьому М.Грушевський врахував фактично всі правки Д.Марковича та мовні зауваження рецензента з “Киевский старины”. Таким чином, авторську волю виражає саме другий, пізніший варіант цього твору. На сьогодні невідомий чистовий автограф оповідання, який надсилав М.Грушевський до Д.Марковича, проте не менш цікавим є первісний, чорновий його варіант, збережений майже повністю. Цей текст подаємо в додатках.