Аналіз епістолярної спадщини М. С. Грушевського (кінець ХІХ ст. – 1930-ті рр.) / Ю. Іорданова // Нові сторінки історії Донбасу. – Вінниця, 2017. – Кн. 26. – C. 178–184.
Наукова інтелігенція України часто вимушена була жити й працювати у несприятливих умовах. Але особливо їм це довелося відчути в часи активізації сталінського режиму й масо-вих репресій. Метою є дослідити епістолярну спадщину Михайла Грушевського та встановити вплив його діяльності на розвиток науки в Україні з кінця ХІХ ст., а також у радянський пе-ріод (у 1920–1930-х рр.) у контексті розвитку української науки того часу. Для дослідження повсякденного життя науковців у зазначений період, а також із метою дослідити зміни у їхніх настроях, починаючи з кінця ХІХ ст., доцільно використовувати джерела особового походження, зокрема, епістолярну спадщину. Цінність таких джерел, зокрема, полягає у можливо-сті розглянути емоційний бік науковця як особистості. Саме з огляду на певні особливості епохи, джерела особового походження є одними з найбільш інформативних. Зокрема через те, що у листах до близьких за світоглядом товаришів (особливо у наукових колах) можна зустріти відвертий виклад думок. У цьому дослідженні використовуються листування М. С. Грушевського – однієї з найвпливовіших постатей української науки та культури періоду, що досліджується. Аналіз матеріалів листування історика дає можливість показати вплив Михайла Грушевського на перебіг подій в Україні. Використаний у роботі міждисциплінарний підхід дозволив реконструювати механізм взаємодії у системі «наука – суспільство» і функціонування української історичної науки в умовах перехідного суспільства. Українську національну ідею Михайло Сергійович підтримував твердо і непорушно, докладаючи максимум зусиль для розвитку української історичної науки. Від своїх переконань вчений не відійшов навіть у той час, коли сам потрапив у жорна нещівної радянської системи.
Бібліотека
адреса матеріалу: 
Попередній перегляд:
