Образ скомороства в "Історії української літератури" Михайла Грушевського / Б. Д. Кіндратюк // Народна творчість та етнологія. – 2017. – № 2 (366). – C. 22–31.
Відображене у фундаментальному шеститомнику «Історія української літератури» Михайла Грушевського (1866–1934) різнобарвне життя народу засвідчило широке побутування мандрівних мистецьких об’єднань, рефлексії їх образів у фольклорі, писемній словесності як своєрідних джерелах відомостей про скомороство, зокрема, його діалектику в усій різноманітності форм. Нові знання про соціально-економічну базу подорожуючих митців, релігійний і світський феномен водночас, тематику й образи творінь, етимологію терміна скоморох тощо отримано завдяки широкій ерудиції М. Грушевського, його обізнаності з літературними джерелами, новаторству стосовно реконструювання давньої усної та писемної творчості. Походження й первинний зміст явища скомороства бачиться в річному колі життя прадавніх українців, їх господарюванні, ставленні до оточуючого світу й до себе. Сприяло розвою діяльності лицедіїв відзначення різних свят. Народний геній добре відобразив значимість творчих здібностей, зокрема, важливість володіння інструментом і голосом, мовою тіла, почуттям гумору. Серед скоморохів перебували, окрім музик, співаків, танцюристів, дресирувальників, ще й фокусники, комедіанти, міми, жонглери; вони в давньоруських текстах позначалися як ігреці, глумці, перелесники, сміхотворці, гудці, шпільмани та ін. Завдяки праці М. Грушевського не вперше змальовано образ скоморошки-музикантки. Узвичаєно артисти отримували винагороду. Вона сприяла веденню осілого способу життя. У кінці XVI – середині XVII ст. серед платників податків Дрогобича, що на Львівщині, віднайдено скоморохів як осіб окремого ремесла. Викладені міркування дослідника зі світовим ім’ям сприяють правильному тлумаченню отриманих фактів, глибокому пізнанню історичної ментальності та звичаєвої поведінки людей того часу, зокрема їхнього ставлення до скомороства, з урахуванням його еволюціонування. Серед широких функцій скоморохів і причин потреби в значній кількості менш відомих музик окреслена їхня сакральна, мистецько-естетична, возвеличувальна й гедоністично-розважальна роль. Значимість скоморохів підсилюється впровадженням ними нових музичних ідей, особливо в ХІІІ–XV ст., коли панував звичай мандрівних музик. Завдяки популярності їхніх лицедійств пропагувалися музичні інструменти, мистецькі жанри, творилися нові. Виступи артистів довго тримали в пам’яті, а породжені ними епітети влучно застосовували в спілкуванні. Скоморохи стали персонажами літературних творів, допомагали їх авторам краще себе виражати, доносити до читачів свої задуми. Однак скомороство поступово заборонялося, на зміну йому приходили нові жанри. Зібраний матеріал сприяє кращому усвідомленню значимої ролі в українському середньовічному мистецтві когорти скоморохів, їх різноманітного репертуару, зокрема, його гумористичної складової, що підтверджує оптимістичне сприймання українцями світу і його відображення в музикуванні, лицедійствах. Студіювання дев’ятикнижної «Історії української літератури» М. Грушевського викликає ряд дослідницьких питань, що потребують нових студій, зокрема, перспективним стане вивчення феномена скомороства в Літописі Великого князівства Литовського; важливим ілюстрованим джерелом про давніх лицедіїв є згаданий істориком Києво-Печерський патерик.
Бібліотека
адреса матеріалу: 
Попередній перегляд:
