An issue of co-existence between Germany and Ukraine during the medieval and early modern periods as it is presented in research legacy of Volodymyr Antonovych and Mykhailo Hrushevskyi Potulnytskyi V,
An issue of co-existence between Germany and Ukraine during the medieval and early modern periods as it is presented in research legacy of Volodymyr Antonovych and Mykhailo Hrushevskyi / V, Potulnytskyi // Славістична збірка / За редакцією Д. Гордієнка та В. Корнієнка. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – 2024. – Вип. VІІ. – C. 119–131.
Потульницький Володимир. Проблема українсько-німецького співіснування в середньовічні і ранньоновочасні часи в дослідницькій спадщині Володимира Антоновича і Михайла Грушевського
У статті відтворюється образ Німеччини, що склався в контексті створення відповідних наративів провідними українськими національними істориками протягом досліджуваного періоду. На основі аналізу низки оригінальних наукових і публіцистичних праць видатних істориків народницького напрямку Володимира Антоновича і Михайла Грушевського, автор відтворює їхнє бачення Німеччини та німецько-українських стосунків. Автор доходить висновку, що історики народницького напряму, будучи апологетами соціального підходу та розкриваючи у своїх працях історичні зв’язки, які склалися між українцями і німцями протягом історії, водночас відзначали і вельми позитивні впливи, які мало для українського народу поширення німецької культури на його землі в епоху середньовіччя. Це і широкі династичні зв’язки з німецькими князівствами, і впливи магдебурзького права на формування світогляду українського міщанства, і плекання українськими гетьманами нового покоління українського дворянства під впливом німецької науки і культури.
Витоки формування українського народу як окремої етнографічно-культурної одиниці обидва учених пов’язували з підтримуванням безпосередніх стосунків України з Західною Європою, в першу чергу з Німеччиною, з запозиченням українським народом зразків для своєї культури у німців, які творчо перероблялися відповідно з особливостями українського народного духу. Вони визнавали, що всю укаїнську культуру XVII–XVIII століть слід пов’язати із західними впливами, головним чином німецькими. Дослідники висловлювали жаль про недостачу цивілізації в розвитку українського народу, але водночас стверджували, що для України німецький приклад державотворення, де була збережена національна єдність при територіальній роздробленості на декілька держав не може підходити, оскільки в українському випадку можна говорити лише про відродження не державної нації, а лише етнографічної. Народники доводили наявність певної духовної єдності, що завжди, на їхню думку, існувала між українським етнічним елементом і німецьким культурно-освітнім життям. Україні, на переконання народників, у стремлінні до федеративного державного об’єднання під своїм проводом трьох народностей (України, Білорусії та Литви) слід одночасно переймати теоретичний досвід (запас знань, культури, дисципліни) Німеччини. Українські народники не вірили у спроможність українців самим стати нацією без сторонньої – німецької та аме-риканської допомоги. Вони вважали, що українці зможуть самі стати нацією і звільнитися від примусової російської залежності, якщо будуть вчитися у німців теоретичної школи, а в американців – практичної. В цілому, слідуючи загальному зразкові східноєвропейської історіографії i переймаючи національну парадигму, Антонович і Грушевський вважали, що Німеччина всіляко зацікавлена у відділенні України від Росії.
Бібліотека
адреса матеріалу: 
Попередній перегляд:
